Із самого дитинства ми сприймаємо залізницю не лише як щось, пов’язане із транспортом, а як велику таємницю, що дозволяє вирушити в мандрівку, здолати відстань, долучитися до великого простору, здобути новий досвід. З мандрами й поїздками нерозривно зв’язані й любовні переживання, розлуки та зустрічі, перестук розбитих сердець чи ніжні й тремкі обійми на перонах. Вздовж залізниці твориться історія країни. У книжці Сергія Жадана читачі знайдуть поезії, що писалися протягом багатьох років, прямо чи опосередковано пов’язані із залізницею. Тут вокзальна площа приходить у сни, люди, схожі на равликів, сплять на вокзалах і несуть на своїх плечах власні домівки, військові вирушають на Схід боронити країну та повертаються до рідних. Під тихий стук коліс та пізні гудки пасажири рахують засніжені пагорби, сонні долини, заміські будівлі, а заклопотані провідники блукають вагонами й розганяють сновидіння.
